інтер’ю БондарАлла БОНДАР, заступник Голови Державної служби якості освіти України, про підготовку регіональних експертів-тренерів з питань проведення інституційного аудиту та розбудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Газета "Освіта України" № 5 від 03.02.2020

Днями у Києві розпочалася підготовка першої сотні регіональних експертів-тренерів із питань проведення інституційного аудиту та розбудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Навчання організувала Державна служба якості освіти спільно з Університетом менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України. Протягом п’яти днів освітні експерти з усіх регіонів держави – вчителі, керівники закладів і представники ІППО – опановували теорію та практику оцінювання якості освіти у загальних середніх навчальних закладах.

На важливості та своєчасності такого навчання під час відкриття заходу наголошували президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень, ректор Університету менеджменту освіти НАПН Микола Кириченко, заступник голови Державної служби якості освіти Алла Бондар. Адже планові інституційні аудити ЗЗСО, передбачені новітнім українським законодавством, розпочинаються уже зараз: у цьому році таку процедуру пройде 101 навчальний заклад, з яких один стартує вже в січні у Дніпропетровській області, інші 100 проходитимуть починаючи з березня. Також певну кількість шкіл перевірятимуть позапланово – тобто за їх зверненням (або їхніх засновників). Наступного року кількість планових інституційних ­аудитів планують збільшити до 300.

Як відомо, інституційний аудит ЗЗСО – це один з інструментів системи забезпечення якості освіти. Він відбувається раз на десять років і передбачає комплексну зовнішню перевірку, під час якої здійснюється оцінювання освітніх та управлінських процесів у школі (гімназії, ліцеї тощо), та її внутрішньої системи забезпечення якості. Жодних каральних заходів (якщо, наприклад, якість виявиться не на висоті) така перевірка за собою не тягне, натомість за її результатами надаються рекомендації – як самому закладу, так і його засновникові. Тому боятися інституційного аудиту не варто, переконують учасники заходу, а адміністрація школи сама має бути зацікавлена у його проведенні, аби чіткіше побачити свої сильні та слабкі сторони й отримати необхідні поради.

ПЕРША СОТНЯ

За словами заступника голови ДСЯО Алли Бондар, мета інституційного ­аудиту – допомогти школам, гімназіям і ліцеям стати успішнішими. Задля цього у минулому році провели велику підготовчу роботу: зокрема, ДСЯО спільно з МОН напрацювали порядок проведення інституційного аудиту, який був затверджений наказом міністерства, а також критерії оцінювання процесів у закладах освіти, яке передбачено за чотирма напрямами (освітнє середовище, педагогічна діяльність, здобувачі освіти й управлінська діяльність) та інструментарій, за допомогою якого воно здійснюватиметься.

– Державна служба якості і її територіальні органи проводитимуть інституційний аудит, залучаючи фахівців, які обов’язково мають пройти відповідне навчання, щоб зробити його справді дієвим інструментом забезпечення якості освіти, – розповідає нам Алла Бондар. – Розуміємо, що від того, як розпочнемо, залежатиме довіра до цієї процедури. Великою мірою це пов’язано з методикою оцінювання та інструментарієм, але більшою, мабуть, із тим, хто це оцінювання проводитиме, з їхньою компетентністю і професіоналізмом, з їхньою готовністю до такої роботи. Тому на нашому сайті з’явилося оголошення, щоб педагогічні працівники (а законодавством передбачено, що це повинні бути саме педпрацівники, які мають досвід роботи у закладах середньої освіти не менше п’яти років) долучалися до цієї великої державної справи. Зареєструвалися більш як 5 тисяч фахівців, які бажають брати участь у зовнішньому оцінюванні та вважають, що вони зможуть провести цю роботу якісно. Ці списки ми передали нашим територіальним органам – вони створені вже у 23 регіонах, після чого відібрали перших 100 освітніх експертів, які зараз навчаються. Окрім учителів, директорів шкіл і їхніх заступників, є і представники інститутів післядипломної педагогічної освіти, оскільки ми хочемо, щоб керівники закладів під час підвищення кваліфікації більше дізнавалися і про інституційні ­аудити, і про внутрішню систему забезпечення якості освіти. Адже дуже важливо, щоб заклад сам, не чекаючи зовнішньої перевірки, вдосконалював свої освітні й управлінські процеси.

П’ЯТЬ МОДУЛІВ

Алла Бондар наголошує, що держслужба працює сьогодні одночасно у двох напрямах: запроваджує зовнішнє оцінювання та допомагає школам розвиватися самостійно. І тому щой­но розпочатий проект також виконує ці два завдання: і готує експертів для інституційного аудиту, і націлює заклади на те, щоб вони розбудовували внутрішню систему забезпечення якості освіти.

Навчання «експертної сотні» складалося з п’яти основних модулів. Перший – загальний – стосувався державної політики в системі забезпечення якості освіти в Україні. Наступний був присвячений внутрішній системі (ефективність якої й досліджує інституційний аудит) і охоплював широке коло питань: якими шляхами можуть іти заклади освіти, якою має бути їх політика і стратегія, які залучатимуться ресурси. Зрештою, які вимоги, критерії, індикатори та інструменти рекомендується використовувати за основними напрямами оцінювання – одним словом, усе те, що пропонує «Абетка для директора» (про це видання ми писали у №31­32 від 12 серпня 2019 року). Однак інформація, викладена в «Абетці…», знадобиться не лише керівникам шкіл, а й усім освітнім експертам, оскільки зовнішнє оцінювання (інституційний аудит) здійснюватиметься за тими ж підходами, що і внутрішнє. Третій модуль був безпосередньо пов’язаний із інституційним аудитом: на ньому йшлося про організацію і підготовку, роботу в закладах освіти, узагальнення результатів, формування висновків і рекомендацій. Четвертий називався «Державний нагляд (контроль) як складова системи забезпечення якості освіти» і знайомив слухачів із підходами до перевірки дотримання вимог законодавства як складової інституційного аудиту, зокрема – з правилами складання уніфікованих актів. І, нарешті, п’ятий модуль, «Методичний супровід підготовки експертів для участі у проведенні інституційного аудиту», стосувався передачі знань від одного експерта до іншого. Тобто слухачі дізнавалися, як ознайомити з компетентностями, які вони отримали під час цього навчання, інших педагогічних працівників.

ДАЛІ БУДЕ

Тренінги, майстер­-класи і практичні заняття з освітніми експертами проводили працівники ДСЯО разом із науковцями Університету менеджменту освіти, причому в пригоді стали матеріали кількох пілотних інституційних аудитів, проведених службою торік (про одну з них ми писали в №50 від 23 грудня 2019 року). Однак Алла Бондар переконана, що процедура ще вдосконалюватиметься, особливо це стосується інструментарію та методики, в якій, зокрема, ще треба закласти відстеження доданої освітньої вартості (тобто динаміки розвитку закладу освіти), щоби бачити, в якому напрямі рухається школа.

Нинішній семінар – не разовий захід, каже заступник голови ДСЯО, а лише перша хвиля великої системної роботи. Загалом у цьому році планується підготувати до півтисячі освітніх експертів. А наступним кроком буде курс підвищення кваліфікації для директорів шкіл – на тему внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Навчання триватиме за цією ж схемою: 100 керівників закладів приїдуть до Києва, щоб узяти участь у тижневій очній сесії, після чого три тижні працюватимуть на місцях, отримуючи дистанційні завдання. Ймовірно, серед цієї когорти будуть люди, які переймуться питаннями інституційного аудиту і захочуть стати освітніми експертами. І третя хвиля цього проекту – навчання представників територіальних органів ДСЯО. До речі, партнерами держслужби у підготовці експертів, окрім інституцій Національної академії педагогічних наук, є офіс підтримки реформ при Міністерстві освіти і науки, з яким ДСЯО розраховує продовжити співпрацю і надалі.

«Зараз усім потрібно об’єднати зусилля, бо лише у тісній співпраці закладів освіти, усіх учасників освітнього процесу, МОН, держслужби і громадських організацій ми можемо досягти результату, на який очікує все українське суспільство, – каже Алла Бондар. – Адже система забезпечення якості освіти – і внутрішня, і зовнішня – передбачає, по суті, задоволення освітніх запитів, інтересів, очікувань конкретно кожної дитини, її батьків, педагогів, усіх освітян і держави в цілому».

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ, АБО ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

Під час семінару з підготовки освітніх експертів відбулися тематичні дискусії, упродовж яких слухачів знайомили з тонкощами проведення інституційного аудиту та побудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти. «Організація освітнього процесу в ЗЗСО», «Інноваційна педагогіка та педагогіка партнерства», «Психологічні особливості поведінки члена експертної групи під час проведення інституційного аудиту закладів ЗЗСО», «Методика підготовки експертів до проведення інституційного аудиту» – ось лише деякі назви цих занять. Ми побували на двох із них.

Одну з тематичних дискусій вів експерт проектів в Офісі освітніх реформ при Міністерстві освіти і науки України, заступник директора столичного ліцею «Універсум» Марк Бобровський.

ОЦІНЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Із самого початку він наголосив, що вивчати педагогічну діяльність і давати їй оцінку можна за допомогою набору інструментарію, який може використовуватися і для інституційного аудиту, і для вивчення внутрішньої системи. «На наш погляд, найголовнішим інструментом вивчення педагогічної діяльності є спостереження за проведенням навчального заняття, – каже фахівець. – І для інституційного аудиту розроб­лена відповідна уніфікована форма. Звичайно, для кожного закладу освіти цю форму можна адаптувати й видозмінювати. У чому її переваги? Вона передбачає менше «писанини»: ми просто відмічаємо у таблицях ті аспекти педагогічної діяльності, які побачили під час навчального заняття».
На думку Марка Бобровського, найголовнішими у спостереженні за проведенням навчального заняття є «три кити»: спрямованість роботи вчителя на оволодіння учнями ключовими компетентностями, система оцінювання під час проведення заняття, комунікація з учнями. Якщо всі ці складові є, навчальне заняття вважається успішним.

Фахівець розповів, як користуватися формою спостереження за навчальним заняттям. Зокрема – у частині, що стосується оцінювання діяльності учнів. «Це – дуже важливий пункт, передусім ідеться про формувальне оцінювання, – говорить Марк Бобровський. – Під час спостереження ми відмічаємо, які аспекти формувального оцінювання використовує вчитель. І – робимо висновок». Інші пункти форми спостереження стосуються виховної спрямованості уроку, використання на ньому інформаційно­-комунікаційних технологій, обладнання і засобів навчання, комунікації з учнями, організації роботи зі школярами з особливими освітніми потребами (якщо вони є в закладі), самоаналізу учителем проведеного навчального заняття, тощо.

Окрім форми спостереження, освітні експерти мають у своєму розпорядженні ряд допоміжних інструментів. Один із них – анкети-­опитування учасників освітнього процесу. Наприклад, є анкета для педагогічних працівників. Вона теж була розроблена для інституційного аудиту, але її можна використовувати й у внутрішній системі, адаптувавши до свого навчального закладу. Проте, на думку Марка Бобровського, до неї треба ставитися дещо критично. Бо, як показує його власний досвід, з усіх учасників освітнього процесу педагогічні працівники відповідають на анкетні запитання найбільш упереджено. Фахівець навів яскравий приклад: під час анкетування педагогів на запитання, чи інформують вони учнів про важливість дотримання академічної доброчесності, 80 відсот­ків відповіли «так». Водночас в анкеті для учнів на це запитання дали ствердну відповідь лише 10 відсотків респондентів. До речі, за словами експерта, з учасників освітнього процесу найвідвертіше на анкетні запитання відповідають саме учні.

Хтось зі слухачів звернув увагу на те, що в анкеті для учнів – аж 40 запитань, на які частина школярів, імовірно, відповідатиме навмання, що ставить під сумнів валідність цього опитування. На це спікер відповів, що анкета розроблена для інституційного аудиту і розрахована на учнів виключно старшої школи. Під час внутрішнього оцінювання якості освіти подібні опитування можна проводити і серед молодших школярів, але у такому випадку заклад повинен сам розробляти анкети, адаптовані до їхніх вікових можливостей. Наприклад, для учнів 4­-го класу має бути максимум 10 запитань.
Учасників також цікавило те, наскільки школа може готувати учнів до «правильних» відповідей перед інституційним аудитом – адже анкети перебувають у вільному доступі й це також може зашкодити об’єктивності дослідження. Проте Марк Бобровський запевнив, що ці побоювання – марні, бо, як показує досвід, навіть якщо дітей «готувати» до анкетування, більшість із них усе одно відповідає відверто, адже опитування є анонімним.
Що стосується анкети для батьків, то у ній із педагогічною діяльністю вчителів пов’язано всього два питання – чи справедливо, на їхню думку, педагоги оцінюють навчальні досягнення дитини, і чи забезпечують вони зворотний зв’язок із батьками.

Також Марк Бобровський розповів про вимоги до оцінювання діяльності педагогічних працівників. Воно може бути двох видів – вербальним (описовим) та кількісним – із балами та шкалою оцінювання. ДСЯО зупинилася саме на вербальному оцінюванні рівнів освітньої діяльності. Схожий шаблон, до речі, діє у Чехії. Але там до зовнішніх перевірок ставляться зовсім не так, як в Україні. У нас, каже експерт, незважаючи на зростаючий інтерес суспільства до інституційного аудиту, багато керівників закладів дивиться на це нововведення з певним острахом. Натомість у Чехії директори шкіл зацікавлені в аудиті, й не лише тому, що в результаті отримують цінні рекомендації. Справа в тім, що навіть якщо чеська школа має низький рівень освітньої діяльності, але демонструє достатньо високу позитивну динаміку, вона має пріоритетне фінансування.

«СКРИНЬКА» З ІНСТРУМЕНТАМИ

Спікером тематичної дискусії «Інструментарій для проведення освітніх і управлінських процесів ЗЗСО» була доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки, методики та менеджменту освіти Української інженерно­педагогічної академії Галина Єльникова.

Вона теж наголосила, що інструментарій для інституційного аудиту та внутрішньої системи забезпечення якості освіти – один і той самий, тому одночасно зі створенням внутрішньої системи оцінювання йде підготовка до зовнішньої. (Навіть коли вносяться певні корективи, зважаючи на особливості й потреби закладу.) Для цього необхідно навчитися збирати інформацію і оцінювати її – за допомогою спеціально розроблених матеріалів, які й називаються інструментарієм. Скажімо, якщо методами збору інформації є спостереження, опитування, вивчення документації, інтерв’ювання тощо, то до інструментарію належать форма спостереження за освітнім середовищем, перелік запитань для інтерв’ю – з керівником закладу, його заступником, практичним психологом, представником учнівського самоврядування, анкети для батьків, учнів, педагогічного колективу, тести, опитувальний аркуш, форми вивчення документації і механізми обчислення, анкета оцінювання роботи експертної групи, форма аналітичної довідки тощо.

Професор презентувала оригінальний інструментарій, розроблений на основі кваліметричного підходу, котрий показує, як можна виміряти якість за допомогою умовних балів.
«Саме поняття якості у кожного своє, – каже Галина Василівна. – Її можна трактувати і з філософської позиції, і з економічної. З філософської позиції якість – це те, що закладено від початку, дано природою. І в цьому випадку її варіювати не можна. Другий підхід – економічний, тобто кількісний. Із цих позицій якістю можна назвати ступінь досягнення стандарту або вимог. Наприклад, до заняття висувається 10 вимог. Вони затверджені й озвучені. Якщо у викладача постійно виявляється 7 вимог із цих 10, то якість дорівнюватиме 0,7 або 70%».

При кваліметичному підході оцінка виставляється у межах одиниці, де одиниця дорівнює 100%. Скажімо, один працює на 0,3, інший – на 0,7, третій – на 0,5. І тому ці результати можна порівняти.
Фахівець переконана: кваліметричні моделі одночасно виконують декілька функцій. Зокрема – стандарту, оскільки містять унормовані вимоги, і – протоколу оцінювання, бо містять оцінку як значення ступеня відповідності діяльності унормованим вимогам. Зрештою, вони слугують інструментом унаочнення результатів у вигляді діаграм. І це все разом є «інструментарієм для моніторингу і оцінювання з автоматизацією підрахунків».

Наприкінці Галина Василівна показала присутнім, як користуватися цими таблицями, і наголосила, що вербальну оцінку можна завжди перевести у кількісну. А після закінчення тематичної дискусії у коментарі нашому виданню сказала, що, на її погляд, саме кваліметричний інструментарій – це і сьогоднішній, і завтрашній день оцінювання. «Бо якщо обчислювати результати за допомогою вербальних методів – не можна проектувати розвиток у цифровому значенні. А нам потрібно бачити, що саме треба удосконалити і де, – тоді планові управлінські рішення будуть обґрунтованішими, – говорить вона. – Водночас кваліметрична модель – це один з інструментів, вона не є обов’язковою. Але охочих її використовувати вже чимало».

Наталія КУЛИК, газета "Освіта України", 

№ 5 від 3 лютого 2020 року

 
   

 

Гаряча лінія Державної служби якості освіти України з питань вищої освіти: (044) 236-33-58, (044) 236-34-31; з питань загальної середньої та дошкільної освіти: (044) 236-10-50
Деякі розділи сайту працюють у тестовому режимі.

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше